Відверта розмова з лікарем про щеплення і не тільки
На варті здоров’я. Завідувач гастроентерологічного відділення Чернігівської обласної лікарні Олег Ревко справедливо вважається одним із кращих фахівців не лише нашого Придесення, а й України. Тому й бажаючих проконсультуватися з ним – завжди багато. Втім, досвідчений та відомий лікар все-таки знайшов час, щоб відповісти на запитання журналіста.
Чому в розвинених країнах лікареві працювати легко?
– Олеже Петровичу, звідки Ви родом? Хто Ваші батьки?
– Я народився в мальовничому селі Виблі – тепер це Куликівський район Чернігівської області. Дуже добре знаю життя сільських мешканців, їхню працю і шаную її. Люблю природу, адже люди, які виросли в селі, ставляться до нашого довкілля трепетно, дбайливо, помічають усю цю красу та насолоджуються нею. Мама моя працювала вчителькою, тато був головою колгоспу. Близьким хотілося, щоб я став військовим, але я все ж обрав професію медика – закінчив Київський медичний інститут. Доки вирішував житлове питання (будував дім), працював на «Швидкій допомозі» в Чернігові, а потім повернувся в нашу міську лікарню, де трудився лікарем-ординатором. Увесь час займаюся питаннями лікування органів травлення, які не вимагають хірургічного втручання. Тобто я працюю з 1989 року в Чернігові, а в обласній лікарні – з 4 квітня 2000 року, одразу ж став завідувачем гастроентерологічного відділення.
– На той час – наймолодшим серед усіх очільників відділень у цій лікарні!
– Так. А з 2002 року я позаштатно – обласний гастроентеролог управління охорони здоров’я. Взагалі ж, мене особливо цікавлять найскладніші випадки, бо коли ти вмієш робити найскладніше, то впораєшся і з легшим… Тому я все життя вчуся, прагну самовдосконалюватися. Дуже багато часу провів у нашій медичній бібліотеці, де уважно читаю найрізноманітнішу фахову літературу. Багато років займаюся лікуванням вірусних гепатитів. Постійно стежу за всіма досягненнями медицини в світі. Взагалі ж, у нашій державі робити це непросто. Адже для того, щоб взяти участь у міжнародних конференціях, потрібні кошти, яких наші медики через низькі зарплати просто не мають. Наприклад, є такий європейський форум континентального масштабу – «Європейський гастротиждень». І тільки за те, щоб зайти до зали, потрібно заплатити 950 євро! А ще треба сплатити за помешкання, харчування.
– І за неблизьку дорогу за кордон…
– Для українського лікаря – це астрономічна сума! Тому я щиро вдячний спонсорам, котрі мені допомагають їздити на такі важливі конференції. Бо інакше б я не зміг підвищувати свій рівень, адже світова медицина постійно розвивається. Протягом тривалого часу відвідував і провідні медичні форуми в Росії (в Москві, Санкт-Петербурзі) – рівень академічної гастроентерології, особливо гепатології (найскладнішого її відділу, який мене цікавить), там – на дуже високому рівні. Бо вони в своїх підходах орієнтовані на США, тобто найпередовіші технології. Якщо щось з’являлося в Сполучених Штатах, то буквально через три – шість місяців ці методики уже були повністю адаптовані в Москві з урахуванням їхніх реалій…
– Неймовірно!
– А подальше самовдосконалення відбувалося на європейських форумах. У принципі, в розвинутих країнах лікареві працювати легко, бо там усе написано, що ти повинен робити… Вдячний за кваліфіковані поради й нашим українським професорам – Ткачу з Києва, Дорофєєву, Зайцеву з Донецька (нині вони переїхали до столиці), Фадєєнко з Харкова, яка очолює Інститут терапії, Степанову, котрий керує Інститутом гастроентерології в Дніпропетровську. Це люди, від який можна почути висококваліфіковану пораду, як діяти в тій чи іншій ситуації.
Від надмірного вживання алкоголю наші громадяни втрачають десять років життя!
– Зараз – складні часи, зокрема і в медицині…
– Недаремно є таке «побажання»: щоб ти жив під час змін! Головне, робити реформи таким чином, щоб не було погіршення. Загалом я підтримую ті підходи, які втілюються сьогодні. Інша справа, що потрібно визначитися з темпами їхнього впровадження. Бо не можна починати реформу, доки не буде законодавчої бази, яка б чітко регламентувала діяльність медичних закладів. І, звісно, на все потрібні відповідні кошти… Взагалі, якщо на державному рівні не зміниться ставлення до медиків, то в Україні можуть залишитися фахівці пенсійного та передпенсійного віку і вчорашні студенти, які ще не мають належного досвіду. Адже не секрет, що зараз немало наших медпрацівників виїжджають на роботу до Чехії, Польщі та інших країн.
– Отже, попит на наших фахівців є!
– А медицина – така галузь, де не можна навчитися швидко. Якщо в терапії, за умови постійного самовдосконалення, для цього потрібно хоча б 10-12 років, то в хірургії – значно більше, близько 15-25-ти. І що ж буде, коли з України виїде за кордон більшість висококваліфікованих спеціалістів?! У Нестора Махна з цього приводу була «втішна» фраза: «Нічого, жінки інших народять».
– Такий «велемудрий» фразеологізм приписують маршалові Жукову, тільки при цьому жінок він назвав «бабами»…
– Але вперше це сказав батько Махно!.. Взагалі, на будь-яку людину можна одягнути білий халат, та як вона працюватиме? Я з повагою ставлюся до Вінстона Черчилля. Це – безперечно, видатний добродій. Так от у нього є гарне міркування: «Чим відрізняється справжній державний діяч від політика? А тим, що державний діяч здійснює кроки, плодами яких він не користуватиметься». На жаль, у нашу українську медицину десятиліттями не вкладалися належні кошти. Тому технічно ми тепер серйозно відстаємо, це треба чесно визнати! І для того, щоб наздогнати (я не кажу перегнати) Європу, потрібно багато працювати, але не тільки медикам.
– Бо у нас звикли в усіх негараздів звинувачувати лікарів…
– А чому зараз не перейнятися проблемою алкоголізації суспільства?! Бо від вживання надмірних доз алкоголю з раннього віку, тим більше – сурогатного, неякісного, в української нації проблем – у десятки разів більше, ніж через той вірусний гепатит. Однак про те, як боротися з алкоголізмом у національному масштабі, з обмеженнями вживання алкоголю, майже ніде не говориться.
– А яка ж доза вживання алкоголю для однієї людини вважається відносно безпечною?
– В еквіваленті до чистого етилового спирту, це – дев’ять літрів за увесь рік.
– Небагато…
– Однак, її перевищення протягом року – це мінус один рік життя людини в нашій державі. А у нас, в середньому (це враховуючи навіть немовлят і 80-літніх) одна людина, за різними статистичними даними, вживає від 18-ти – до 22 літрів. Тобто, тільки від надмірного вживання алкоголю, українці втрачають понад 10 років життя. Тож наведення порядку у цьому питанні вирішило б масу проблем! І нам не так було б соромно, що в Україні, порівняно з розвиненими державами, загалом небагато довгожителів, особливо серед чоловіків…
– Я вже не кажу про якість алкоголю – це окреме питання!
– Авжеж, від виготовлення жахливого самогону – до того, що продається в деяких наших магазинах…
У Польщі батьки дітей лише за відмову від щеплень сплачують штраф – більше тисячі євро…
Щодо вірусного гепатиту – є дві проблеми: вірусні гепатити С і B. Почну з другого. Завдяки вакцинації, котра проводиться досить тривалий час, близько 20-ти років в Україні, захворюваність гепатитом B значно зменшилася. Але нині в деяких наших ЗМІ, які полюбляють роздувати гучні скандали, з’явився сюжети про начебто небезпеку щеплень… І зараз чимало батьків відмовляються взагалі від щеплень своїх дітей, наражаючи їх тим самим на справжню небезпеку!
Головний лікар нашої обласної лікарні Андрій Михайлович Жиденко, побувавши в Польщі, розповідав: якщо батьки дітей вдруге відмовляються від щеплень, вони мусять там сплатити значний штраф – більше однієї тисячі євро!.. А якщо раптом відмовляються втретє – штраф зростає… Чому? Людина, якій вчасно не зробили щеплення, становить загрозу для оточуючих. І все – питання вирішується. Адже щеплення дітям потрібно робити обов’язково. Нещеплена дитина може захворіти важкою хворобою на все життя!
– А у нас – «демократія»…
– Ні, у нас – роздуті центральними телеканалами скандали, які насправді не мають для цього жодних підстав. Ви ж подивіться, що зараз показують, – суцільна «чорнуха», яка негативно діє на глядачів, призводить до масової депресії. Тому я телевізор тепер узагалі не дивлюся, натомість читаю класику та мемуари мудрих, визначних людей. Це мені дуже добре допомагає!..
Так от, вірусний гепатит B на сьогодні лікується ще неефективно. Власне, є два варіанти такого лікування: якщо пацієнт прагне вилікуватися повністю, то потрібно застосовувати інтерферони, які переносяться важко; курс лікування – не менше року, і ефективність – від п’яти до двадцяти відсотків. Інший варіант – усе життя приймати пігулки… Втім, хворих гепатитом B лікувати потрібно не всіх, а тільки тих, хто цього дійсно потребує. Бо трапляється, що вірус живе в людині, але не викликає особливих проблем…
Запитую у пацієнта, коли той востаннє вживав наркотики, і чую у відповідь: «А шо, видно?»
Щодо вірусного гепатиту С, препарати, котрі зараз використовуються в його лікуванні, мають надзвичайно високу ефективність – близько 99 відсотків. І в світі лікування гепатиту С перестало бути проблемою. Головне, не займатися самолікуванням і не треба панікувати. Бо є пацієнти, які приходять до мене на прийом, попередньо замовивши собі пам’ятник.
– Це – що, такий жарт?
– Ні, мені серйозно розповідають, що пам’ятник уже знаходиться в гаражі. І подібних випадків – немало. Уявляєте, наскільки у людини травмована психіка?.. Почитавши відгуки на форумах в Інтернеті, людина фактично готова до власної смерті. Але ж це – неправильно! Пояснюю, що отакі дані в Інтернеті наводяться зазвичай щодо населення південноазіатського регіону, хоч це не розголошується. Однак різні раси хворіють по-різному, й не треба нагнітати істерію, тим більше, якщо це – з некомпетентних джерел. Якщо людина вживає алкоголь, а тим більше наркотики, спочатку необхідно вилікуватися від алкогольної та наркозалежності.
– Так, це – зрозуміло.
– То Вам зрозуміло, а декому з тих, хто до мене приходить, – ні… Запитую у пацієнта, коли той востаннє вживав наркотики, і чую у відповідь ошелешене: «А шо, видно?». Ось така ситуація… Так от, є державна програма. Точніше це була постанова Кабміну М. Азарова з профілактики, діагностики та лікування вірусних гепатитів B і С. І те, що зараз є, це заходи на її виконання. Взагалі, офіційно дана програма офіційно закінчена в 2016 році, та, хочу заспокоїти наших пацієнтів, – кошти досі продовжують виділятися на придбання препаратів для безкоштовного лікування. На жаль, цього року надходження препаратів дещо сповільнилося, і ми ще не отримали всі ліки… Але я вже зробив подальше замовлення. Завдання, яке ставиться щодо придбання препаратів за державні кошти – дуже просте: якомога дешевше пролікувати, наголошую, якісними препаратами якомога більше людей.
– Наскільки це вдається?
– Сьогодні в реєстрі на отримання таких ліків – близько ста жителів нашої області. Взагалі ж, нині необхідно навести лад із величезною кількістю лікарських препаратів, які зараз завозяться в Україну безконтрольно. Їх дуже легко придбати в Інтернеті, достатньо просто зробити замовлення! Я не закликаю ввести цензуру в цій мережі, однак має бути контроль. Адреси та номери телефонів цих компаній є на сайтах. Тож потрібно належно перевірити: що це наразі за компанії, чи мають вони відповідні дозволи, наскільки кваліфіковані їхні співробітники, чому ці ліки, які відсутні в наших аптеках (чи це справді ліки?), продаються у вільному доступі в Інтернеті?!
– Щиро дякуємо за відверту та цікаву розмову, Олеже Петровичу! Зичимо здоров’я й успіхів у Вашій благородній діяльності!
– Дякую. Хай щастить і вашим читачам!
Спілкувався Сергій Дзюба
